Серед усіх істориків-волинєзнавців на особливу увагу і пошанівок заслуговує наукова спадщина Миколи Івановича Теодоровича. Хоча його праці широко відомі істориками і ними активно послуговуються усі, одначе про самого науковця написано вкрай мало.

Микола Іванович Теодорович народився у 1856 р. в сім'ї православного священика ґубернського міста Ґродно, що в Білорусі. В 1879 р. він закінчив Литовську духовну семінарію у Вільно, де готували в ті часи духовенство для православних єпархій північно-західного реґіону Російської імперії. Вищу церковну освіту здобув у Санкт-Петербурзькій духовній академії. 4 серпня 1883 р. він був призначений викладачем Священного Письма у званні кандидата з правом на магістра у Волинську духовну семінарію, що була відкрита з 1835 року в м. Кременці. Найбільш вірогідно, що його призначення було на Волинь було викликане недостатньо високим рівнем викладацьких кадрів у згаданій семінарії. З цього часу розпочинається волинський період у діяльності М.Теодоровича, який тривав до 1899 року[1].
Найфундаментальнішою науковою працею Микола Теодоровича є ним складене п’ятитомне видання «Історично-статистичного опису  Волинської єпархії»[2]. Складання історично-статистичних описів різних єпархій було викликане розпорядженням Священного Синоду від 19 травня – 6 жовтня  1850 року. Правління Волинської семінарії на своїх зборах 27 листопада 1850 року вирішило із-за складності і багатогранності завдання доручити складання церковно-історичного опису Волинської єпархії 4 викладачам семінарії: професору церковної історії Увадському, вчителю церковної історії К. Жуковичу, професору А. Добротворському і вчителю Пурієвичу. Незабаром ці викладачі залишили семінарію і робота зупинилися. Кращі умови з'явилися з утворенням у вересні 1867 року «Волынский епархиальных ведомостей» - офіційного видання органу епархії. На шпальтах цього часпоису булло видруковано ряд краєзнавчих розвідок як викладачів семінарії, так і просто зацікавлених в історії Волині осіб.  В квітні 1886 р. керівництво семінарії запропонувало М. Теодоровичу зайнятись складанням «Пам'ятної книги» парафій єпархії. Молодий дослідник, знайомлячись із статистичними відомостями благочинних, єпархіальним архівом, аналізуючи волинезнавчі сторінки в працях В.Татіщева, М. Карамзіна, М. Максимовича, зібрання документів «Архива Юго-Западной России» тощо вирішив скласти повний «Історико-статистичний опис Волинської єпархії». До коротких клірових описів він почав додавати історичні тексти, документи, свідчення священників, інші записи. Таким чином спочатку у «Волинських єпархіальних відомостях», а потім і окремими книгами з'явились описи 1477 парафій і церков 10 волинських повітів. Автор присвятив видання «ревнителям православия русской народности на Волыни» і здійснив його на користь «Попечительства о воспитанниках Волынской духовной семинарии». В епіграф до праці винесено слова із Іпатіївського літопису: «Молю вы, братие, аще что писахь, или нєдописахь или переписахь, исправляйте Бога ради, а не кляните»[3].
Перший том «Історично-статистичного опису  Волинської єпархії» відкривається рядом узагальнених нарисів: «Краткий очерк истории Волыни», «Епископы Волынской епархии», «Границы, народонаселение, устройство поверхности, реки, озера, бола, почва, царство ископаемых, климат, разделения на округи и управление».  Кожний том також подає ряд нарисів з історії повіту або міста, їх адміністративно-територіального поділу, меж, населення, ґрунтів, рельєфу, інших геолого-природничих характеристик. Описи населених пунктів повітів включають також розширені нариси про повітове місто і старовинні містечка та описи церков і сіл по благочинних округах. Окрім того, в текстах або примітках поміщено довідково-краєзнавчу інформацію та тексти документів латинською, польською мовами або в авторському перекладі. Серед них: родоводи князів Радзивілів, Любомирських, Чарторийських, Острозьких, Сангушків, Велицьких, Ружинських, окремі унікальні архівні документи тощо.
Особливе місце в науковому доробку М.Теодоровича займає 5-й том, який має дещо доповнену і більш відповідну для книги назву» Волинь в описаниях городов, местечек и сел в церковно-историческом, географическом, этнографическом, археологическом и др. отношениях». Він безпосередньо стосується 142 населених пунктів Ковельського, Камінь-Каширського, Старовижівського, Турійського та Ратнівського районів нашого краю. Безумнівним є також той факт, що, за кількістю цитат і посилань цей том займає чільне місце у всіх публікаціях про історію міст та сіл Волинського Полісся.
Цінною науковою працею М. Теодоровича є книга  «Город Владимир Волынской губернии»[4] (1893), де подається не лише історія цього древнього міста та його монастирів та храмів, але й вміщено детальну розповідь про хід святкувань 900-ліття Волинської єпархії під назвою «Празднование 900-летнего юбилея Волынской епархии (10,11,12 мая 1892 года)». З 1899 року розпочинається 15 – річний період його педагогічної та наукової діяльності у Царстві Польському. Відомо, що Микола Теодорович спочатку працював інспектором народних училищ Калішської та Седлецької учбових дирекцій на Підляшші та одночасно викладав у духовній семінарії. В 1906 році він згадується вже як начальник Радомської учбової дирекції, а через кілька років він вже інспектор Маріїнського Жіночого Інституту у Варшаві. Саме звідти він надсилає до редакції «Волынских епархиальных ведомостей» свої  наукові матеріали по історії Волині. В цьому часописі ним було опубліковано в 1903 р. 15, в 1904 - 3, а  в 1905 р. - 1 архівні підбірки документів з історії Почаївської Лаври, які продовжили серію археографічних публікацій з історії цієї святині, здійснювані дослідником ще в 1895-1898 pp. Всі вони були зібрані і видані окремою книгою під назвою «Дарственная запись Анны Гойськой на устройство Почаевского монастыря от 11 ноября 1597 г.» (Почаїв, 1908). Як зазначає волинський археограф поч. XX ст. Василь Левицький, ця назва не відповідає змісту книги, оскільки, крім дарчого запису знаменитої фундаторки монастиря, в ній поміщено багато інших документів, що стосуються як самої Лаври, так і інших монастирів. Всі документи надруковані мовою оригіналу, із короткою передмовою публікатора до кожного з них, де зазначено походження та місцезнаходження писемної пам'ятки і її короткий зміст. Недоліком цієї цінної публікації, на думку В. Левицького, є відсутність системи в розміщенні матеріалу[5].
В1904 p. M. Теодорович здійснив друге, повністю перероблене видання своєї історії міста Кременця Волинської губернії, а в 1912 р. надіслав у «Волынские епархиальные ведомости» невелике повідомлення «О хиротонии на Волыни єпископа Василия» . Краєзнавець і надалі підтримував зв'язки з волинськими духовними школами, де працював у 1883-1899 pp. (Волинською духовною семінарією і Волинським (Кременецьким) єпархіальним жіночим училищем). В1906 р. він, вже як начальник Радомської учбової дирекції народних училищ, надіслав привітання єпархіальному жіночому училищу з нагоди 25-річчя його заснування єпископом Острозьким Віталієм (Гречулевичем). М. Теодорович залишався почесним членом «попечительства о нуждающихся воспитанниках Волынской духовной семинарии»; грошові надходження від продажу томів його історико-статистичного опису довгі роки залишалися одним з головних джерел прибутків цієї добродійної установи[6].
З початком Першої світової війни М.Теодорович разом з Інститутом був евакуйований у м. Саратов, куди були вивезені ряд державних установ, навчальних закладів та тисячі біженців із Заходу України[7]. Тут ним було зокрема видано розвідку про Саратовський Маріїнський інститут благородних дівчат[8].
Щодо смерті Миколи Теодоровича певну інформацію дають. мемуари відомого варшавського православного священика, публіциста і церковно-громадського діяча протопресвітера Терентія Павловича Теодоровича - однофамільця Миколи Івановича і його учня по Волинській духовній семінарії, де краєзнавець викладав Святе Письмо і єврейську мову. Мемуари були видані у Варшаві в 1935 р. до 40-річчя душпастирської праці протопресвітера. Т. Теодорович не повідомляє в мемуарах точної дати смерті свого вчителя, колеги і однофамільця, хоча її місцем однозначно називає Саратов. Фразу з мемуарів "во время войны эвакуировавшегося в Саратов" і її закінчення "там скончавшегося" можна зрозуміти в значенні "во время войны скончавшегося"[9].

[1] Микола Теодорович: біобібліографічний нарис //Минуле і сучасне Волині. Олександр Цинкаловський і край: Матеріали IX наукової історичної конференції 20-23 січня 1998 р. - Луцьк: Надстир'я, 1998. -с. 77-79
[2] Теодорович  Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев: тип. Почаево-Успенской лавры, 1898-1903.- т. 1-5.
[3] Силюк А., зазначена праця.
[4] Теодорович  Н. И., Город Владимир Волынской губернии в связи с историей Волынской иерархии. – Почаев: тип.  Почаево-Успенской лавры, 1893. – 234+270 с.
[5] Левицкий В. Материалы по истории Почаевской Лавры, - т. I. - Почаев, 1912. - С. 8
[6] Манько М. До післяволинської біографії Миколи Теодоровича та з"ясування дати і місця його смерті // Острозький краєзнавчий збірник. - Острог, 2004. -Вип.1. - C. 36-37
[7] Там само, С. 36-37.
[8] Теодорович Н. И. История Саратовского Мариинского Института благородных девиц, 1854-1916. – Саратов, 1916. – 254 с.
[9] Теодорович Т. Автобиографические воспоминания в связи с церковными событиями и переживаниями моей прошедшей жизни - школьной и служебной - до возвращения моего в Варшаву в 1921 году // Теодорович Т. К сорокалетию пастырства. 1895 -17(30) IX -1935. - Варшава, 1935. - С. 15 (другого рахунку).

wolhynia 2004 - 2017

wolhynia@wolhynia.pl